Навіщо потрібен регулятор для накопичувальних пенсій

 Галина Третьякова керівник Інституту громадянських свобод

Законопроект №6677 поставлений на порядок денний голосування в перший же тиждень нового політичного сезону.

  Схиляюсь на сьогодні до того, що не можна ухвалювати законопроект №6677 наразі через потужну протидію законопроекту №2413а. Що для мене доводить слабкість влади у процесах нагляду, а це означає, що є всі ознаки підготовки окремих груп до шахрайства із грошима людей. Ми маємо бути свідомими того, що поки йдуть підготовчі процеси до запуску другого рівня, так само готуються й не доброчесні добродії.

  Мета другого рівня пенсійного забезпечення вимірюється єдиним адекватним показником – це середній рівень життя звичайної родини, де є пенсіонер.

  Внесок приватного фінансового сектора в таке зростання рівня життя пенсіонера та його родини наразі доволі сумнівний, бо третій рівень, у якому беруть участь недержавні пенсійні фонди та страховики життя, ледь сконцентрувавши 2,5+8 відповідно млрд грн. Натомість, перший рівень, що заміщує до 40% трудового доходу, оперує цього року більше ніж 320 млрд грн. Водночас махінації у приватному фінансовому секторі безпосередньо посприяли посиленню економічної нестабільності та падінню довіри.

  Те, що влада й досі допускає шахраїв у небанківський  фінансовий сектор, які використовують гроші домогосподарств на своє збагачення, має суттєвіший вплив на економічні процеси та більш вражаючі наслідки, ніж зазвичай прийнято обговорювати у колі міжнародних експертів.

  Начебто все зрозуміло. Є спокуса вкрасти консолідовані у другому рівні пенсійного забезпечення гроші. Легко та безвідповідально. Так як це було раніше у банківському секторі. Ніхто не поб'є, у тюрму не посадить. Таким чином, щоб система захисту запрацювала, має бути в країні структура/орган/система запобігання розкраданню людських коштів. Ця проблема стала на повний зріст у дискусіях щодо впровадження законопроекту №6677.

   Про те, що непогано розпочати розмову про регулювання, мова йде десятками років. І після 2014-го року остання спроба щось змінити була завершена внесенням Президентом України першочергового за регламентом законопроекту №2413а, який часто називають Спліт. Досі не ухваленого парламентом. Законопроект передбачає концентрацію функцій нагляду у НБУ – над страховиками, у НКЦБФР – над системою недержавного пенсійного забезпечення. Це сектори фінансистів, що працюють із грошима фізичних осіб.

   Супротивники пересмикнули дискусію щодо збереження заощаджень громадян у площину форми. Кажуть, що дискусія йде за формою. Повністю не погоджуюсь з цією тезою. Мова йде про те, хто здатен (який орган в країні) провадити пруденційний нагляд. Це нагляд, що забезпечує (передбачає) та запобігає невиконанню зобов'язань перед тими людьми, що убезпечили себе, використовуючи приватний фінансовий сектор. У повному обсязі. Нагляд, який захищає не фінансовий бізнес, а саме споживача-українця. І це не тільки повноваження/мандат регулятора, але й фінансування процедури нагляду, і кадри. Останнє є найважливішим, бо пруденційний нагляд базується на професійних судженнях. Комплекс такого нагляду є сьогодні тільки у НБУ, хай і не ідеальний, частково є у потенції у НКЦПФР. І дискусія щодо того, хто його впровадить, на часі і доречна. Водночас супротивники пересмикують цю дискусію, не додаючи жодного конструктиву, окрім того, що вони проти.

  Можу тільки констатувати, що налаштованість на роботу проти Спліта затягне процес залучення приватного фінансового сектора до накопичень та системи соціального захисту в цілому (медичного, пенсійного тощо), на роки. І гратиме на руку силам, які не хочуть нагляду, але хочуть другий рівень пенсійного забезпечення та вже наразі намагаються підступитись до грошей людей.

  Далеко не впевнена, що НКЦПФР та НБУ завжди будуть робити все на користь бізнесу, але в чому ми впевнені, так у тому, що НКЦПФР та НБУ усіляко буде запобігати шахраям. Інституційно НБУ на цьому тлі виглядає як найбільш забезпечена структура, що має органи управління, в яких можна знаходити баланс інтересів, на відміну від інших регуляторів.

  А далі будемо жити та творити відносини, взаємодію та законодавство разом, розбудовуючи нові суспільні відносини.

  А не вийде Спліт, то єдиним виходом залишиться створення державної системи. Бо коли неможливо регулювати приватний сектор, держава створює державні монополії, а на наступному рівні ще гірше – приватні монополії. Тому з трьох зол ми обрали потужне регулювання. На жаль, у фінсекторі давно не існує так званої повної економічної свободи, бо ми управляємо ресурсами фізичних осіб, де спокуса легко та безвідповідально вкрасти – дуже велика.

  Усі ці розмови не нові для нашої держави. Рішення не легкі. Але ще гірше тупцюватися на місці. Роками.

https://biz.nv.ua/ukr/experts/tretyakova/navishcho-potriben-rehuljator-dlja-zapusku-nakopichuvalnikh-pensij-2492149.html